Культура: історико-світоглядний контекст

Формування фахівців профілю безпеки життєдіяльності в умовах побудови української держави та ринкових відносин значною мірою залежить від гуманітаризації навчання, оволодіння фундаментальними науковими знаннями та розширення інтелектуальних можливостей молоді, від їхніх духовних цінностей та інтересів.
«Розбудова системи освіти, її докорінне реформування, – наголошується в національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття), – мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національне відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні».
Гуманітаризація освіти – це не просто один із шляхів інтенсифікації якісної підготовки студентів. Насамперед – це процес становлення особистості, в основу якої закладено багатий культурний потенціал.
Випускник вищого закладу освіти має бути глибоко освіченим фахівцем, і водночас людиною високої культури і духовності, що становить сутність її світоглядної основи – рушія самореалізації, джерела духовних сил, почуттів, ідеалів.
У центрі українського національного культуротворення знаходиться національно визначена особистість, пройнята духовністю нації, здатна культурно спілкуватися з носіями інших національних культур, орієнтуватися на загальнолюдські цінності.
Курс «Історія української культури» є складовою частиною і важливим предметом у комплексі гуманітарної та суспільносвітоглядної підготовки випускників вищого закладу освіти. Вивчення означеного курсу дозволяє осягнути закони розвитку культури, структуру і функції світової культури в умовах сучасної цивілізації, зрозуміти причини вчинків людини в різні епохи, усвідомити хід розвитку сучасного культурного процесу та його взаємозв’язку з громадянським життям, осмислити минуле й зазирнути у майбутнє.